Фото з короткого походу на яхті до водоспаду і черепашиного острову в Анталії. Однак вся історія цієї подорожі за кадром, бо за кадром — Віктор Ілліч.
Знайомтесь: Віктор Ілліч, з Москви, народився в Криму, колишній маститий керівник енергетичного сектору СРСР. Зайшовши в мінібус, він одразу звернув на себе увагу гучним «Доброе утро!» і повторенням цієї фрази після того, як четверо йому в’яло відповіли. Він не здавався і продовжував в стилі: «Вы что не проснулись ещё? Едем путешествовать!». Я подумав, що він військовий на пенсії, що мене сильно напрягло, з усіх відомих причин.
Усі манери та стиль поведінки були схожі до людей такого «віросповідання», але потім, під час ініційованої ним розмови, виявилось, що він енергетик, відповідав за побудову електростанцій по всьому Союзі, в тому числі і в Києві.
Насправді з такої побутової розмови складно зрозуміти справжній масштаб людини, із двох причин:
— деякі люди дуже люблять перебільшувати;
— деякі люди доволі скромні, щоб про себе розповідати «на повну».
Хоч і В.І. навряд чи відноситься до другої категорії, проте лімітований час та певна кон’юнктура розмови все-таки накладала свій відбиток.
Не зважаючи на це, з уривків нашої дискусії точно можна було сказати, що товариш він — неабиякий. У контексті нашої зустрічі більше пасує слово «безподобний». Однак в розрізі його життя таки — непересічний. Від подорожей майже по всіх країнах світу до управління командами в 500 програмістів під внутрішні енергетичні проєкти.
Зізнаюсь, справжня цікавість до його персони в мене виникла після його запитання: «Юра, а знаешь сколько мне лет?» Я звичайно відповів «18», що в нього викликало щиру радість. Однак правильна відповідь — 84.
Не те, щоб це рекордно багато. Проте, зізнаюсь, мені не часто доводилось бачити людину в 84 роки, яка не просто самостійно подорожує, а й ходить на яхті, купається, п‘є пиво і… дуже чітко мислить та говорить. У нього настільки добре працює голова та пам’ять, що деякі 20-річні позаздрять.
Тестуючи на предмет приналежності до енергетичного сектору, я запитав його версію причини трагедії на Чорнобилі. Тиждень до катастрофи він проводив лекцію саме на тому злощасному реакторі. Від нього отримав розгорнуту інженерно-наукову відповідь, і його мокрі від сліз очі. Розчулився старий.
Я теж дуже «розчулювався», коли ми починали говорити про Крим: він з романтикою, бо там народився і вчився, а я — про війну. Не зважаючи на вік, я попереджав, що він ходить по дуже тонкому льоді, і нехай краще навіть не пробує. Вони зазвичай всі такі загальнолюдські поки в меншості і поки це світська розмова, а потім — ноги на стіл і з такою дідовською помішкою всіх незгідних засилають в ГУЛАГИ і реалізовують Голодомори та Іловайські котли. Тому романтики я не відчував від слова зовсім.
А ще мене дуже забавляють їхні коментарі щодо Львова: «очень красивый город, чудесный оперный» — всі, як під копірку, однакові, ніби з методички. А те, як росіяни пробують абстрагуватись та відсторонитися від своєї держави, коли розмова заходить за геополітику чи регіональні справи, взагалі заслуговує Оскара. Таке враження, що ти розмовляєш не з росіянином, а з греком — все так нейтрально і чітко диференційовано: ми — простий народ, вони — влада. Все погане робить влада і ми за це не відповідаємо. Ну так… аж хочеться повірити, але тут є деякі розбіжності. Віктор Ілліч — це не «простий народ». З його ж слів, великий радянський та російський діяч, всі доньки/внучки в МГИМО вчились, в Франціях жили, «дача» на Рубльовці (показував милі фото з псами), і точно серед знайомих та друзів є генерали, в тому числі чинні, і цілком можливо, що хтось з них і медальку «За возвращение Крыма» має. Скажете, що задалеко мене уява занесла? Не думаю. Так працює система.
Буду відвертим, в інших обставинах я навряд би чи взагалі вступив в будь-яку дискусію з такими представниками тієї держави. Однак всього шість рендомних людей на яхті, і дуже проактивний В.І. — зробили свою справу. Ну і ще моя цікавість й те, що я полюбляю тестувати різні соціальні ролі для того, щоб пробувати краще розуміти світ.
