Цю притчу мені «подарував» на день народження один мій друг підприємець (в компанії якого працює 1000+ людей). Побажання про гармонію, баланс та усвідомлення зв’язків між станами. Притча саме про це. Ділюся нею з вами.
В одній провінції у Китаї вже протягом чотирьох місяців не було дощу. Гинув урожай — люди були близькі до голоду. Тому три селища зібрали останні гроші та вирішили привезти з іншої провінції «закликача» дощу. А в цей час в село приїхали вчені-етнографи, які проводили якісь дослідження. І в той же день туди привезли «закликача» дощу — маленького сухенького старця. Він попросив собі хатинку на окраїні села і тарілку рису в день. З вченими, які зацікавилися цією подією, він навідріз відмовився розмовляти. Старійшина селища сказав: «Зараз закликачу потрібно зосередитися. Зачекайте, поки він виконає свою роботу».
На третій день пішов дощ. Дідок узяв свої, величезні за місцевими мірками, гроші і почав збиратися в зворотний шлях. Старійшина передав йому прохання вчених про розмову і на цей раз закликач погодився приділити їм трохи часу.
— Розкажіть, як ви викликали дощ? — відразу, щоб не втрачати часу дарма, запитав старенького один з учених. — Напевно, існує якийсь спеціальний обряд? Ви його успадкували?
— Ви з глузду з’їхали?! — здивувався старець. — Я викликав дощ? Я що, маг? Невже ви могли подумати, що я, в своїй нікчемності, можу керувати могутніми стихіями?!
— Але що ж ви тоді зробили? — збентежено запитали вчені. — Адже дощ падає!
— Ніхто не може змінити нікого, — повчально піднявши палець, сказав дідок. — Але кожен може керувати собою. Я, скажу без удаваної скромності, досяг деяких вершин в цьому мистецтві. І ось я приїхав сюди, в правильному, гармонійному стані, і побачив, що тут все неправильно. Порушений порядок речей, гине урожай, люди в розпачі. Я не можу цього змінити. Єдине, що я можу, — це змінити себе, тобто стати неправильним, як і всі тут, та приєднатися до того, що тут відбувається. Саме це я і зробив.
— Ну, а потім? Звідки взявся дощ?
— Потім я, звичайно, працював з собою, повертаючи себе назад у нормальний стан. Але, оскільки я вже був єдиний з усім, що тут є, то і воно разом зі мною, поступово, з деякою інерцією, але повернулося на правильний шлях. А правильним для цієї землі зараз є її зрошення. Ось тому і пішов дощ. А зовсім не тому, що я його «викликав»…
— Але якщо все так просто, чому ж ви взяли за це такі великі гроші? — запитав один з учених. — Селянам довелося буквально продати останню сорочку, щоб заплатити вам…
— Тому що я вже старий і немічний чоловік, а коли я приєднуюся до дизгармонії, мені стає так само погано, як і всьому навколо. Добровільно перейти з правильного стану в неправильний коштує дуже дорого!
На цьому закликач дощу знаком показав, що аудієнція закінчена. У той же день він поїхав назад у своє село.
