Загалом в цей день звучать дуже багато пафосних слів: люди постять фото у вишиванках та з прапорами, згадують історію, говорять про поразки та перемоги, ну і мріють про щасливе майбутнє для своєї країни та своїх дітей.
Я теж зазвичай так роблю і про подібне пишу. Однак цього року, користуючись нагодою ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, я б хотів поговорити про річ, без якої, як на мене, сама незалежність до кінця не є можливою, про — нашу ідентичність.
Давайте спробуємо статистично проаналізувати і змоделювати портрет середньостатичного українця, щоб постаратись зрозуміти, якою ж на 30-му році незалежності України є його ідентичність?
Спробую припустити: на словах та на фото, особливо в цей день, — ідентичність українська та проєвропейська за цінностями. На діях же — здебільшого ідентичність радянська, а точніше можна сказати — пострадянська.
Зайдіть в TOP-100 Ukraine в Apple Music, в YouTube Trends, подивіться топ пошукових запитів українців в Google за останні роки. Ну або ж прислухайтесь до музики в сторіс ваших друзів та дітей — ви помітите наскільки багато там «моргенштернів» і добре зрозумієте, про що я.
Тільки дуже прошу не зводити ці слова до дискусії про українську мову. Мова в цьому випадку не стільки причина, скільки наслідок. Справжня суть тут у спільному ментальному та інформаційному просторі, і він для багатьох із нас досі залишився пострадянським.
І тут все доволі просто: якщо ми вибираємо бути в єдиному інформаційному просторі з Росією, Казахстаном, Білоруссю, Киргизією, Придністров’ям, Абхазією, Південною Осетією — тоді це ок. Досить логічно розмовляти спільною мовою цього простору, і детально розуміти чим цікавляться ці люди, читати одній й ті ж книги, дивитись те ж саме кіно, цікавитися тими ж новинами, слухати одну і ту саму музику. Продовжуємо. У такому випадку, по суті, досить логічними є усі наслідки такого вибору: деякі українські гурти, блогери, ютубери, режисери і бізнес продовжують орієнтуватися на СНДшний ринок.
Тільки-от питання: навіщо?
Ну окей, вищеперераховані «професії» скажуть: «just a business». Також, як заведено пояснять, що це простіше, ніж англійською, ну і аудиторія більша. Однак їх не так багато в абсолютній величині. Тому, в принципі, ця кількість в масштабах країни може варіюватись в межах похибки. А як щодо усіх інших людей, які споживають ці продукти?
Зрозумійте мене правильно, я не з тих людей, які хочуть вдавати, що у нас з Росією немає нічого спільного. Так думати занадто романтично та наївно. Як мінімум, є спільний період в складі Радянського Союзу (і немає різниці насильно це було чи добровільно), який сильно дається взнаки й досі. А патерни типового совкового мислення відчуваються навіть у «покоління Z». Тобто навіть у тих людей, які народились уже в незалежній Україні. Homo Sovieticus не вимирає, а адаптується під сучасні реалії.
Я проти того, щоб воювати з фантомами та знецінювати спільні досягнення у вигляді Гоголя, Булгакова, Корольова, Амосова та багатьох інших талановитих українців, які долучились до побудови імперії, яка без українців, принаймні в такому вигляді, навряд чи б взагалі існувала. І так, всі ці цитати з радянського кіно, спогади, пов‘язані з піснями чи книгами російською, мають місце. Зізнаюся, я і сам маю такий багаж…
Втім навіть, якщо припустити, що в період спільної історії були створені деякі хороші речі, то все одно час невпинно рухається вперед. Після Криму, Донбасу та Війни, станом на 2021 рік, час та досвід абсолютно чітко дає зрозуміти: модель радянської ідентичності, цінностей та сенсів — не працює. А сучасна модель Росії, яку вона силоміць та справжньою війною нав’язує Україні, — це просто ще гірша модернізована модель «ідентичності тюрми народів».
Чим цей інформаційний простір небезпечний? Риторичне питання, але давайте спробуємо накидати декілька основних пунктів, з чого складається ця ідентичність: пропаганда ненависті та війни в найгірших традиціях тиранії, імітація свободи слова і свободи загалом, відсутність приватної власності, вбивство та отруєння опозиції і всіх, хто не толерує режим, порушення міжнародних законів та домовленостей, і ще багато іншого… І всі ці тези та «порядок денний» безсовісно транслює обслуговуючий персонал режиму: більшість акторів (Безруков, привіт!), музикантів (Баста, привіт!) та «Ехо Москви», привіт!) та всі інші — від блогерів, коміків-стендаперів до спортсменів та інших публічних осіб, які на всі бодай трохи гострі та незручні запитання іронічно віджартовуються чи то з байдужості, чи то через страх. І лише якась невелика частина еліт або просто невдоволено мовчить, або тихенько з незгодою щось бурмоче собі під ніс.
Я не романтизую Україну. У нас своїх проблем предостатньо. Спільний інформаційний простір — це, до речі, одна з них. Проте орієнтуватися потрібно на кращі моделі, і ці приклади є навіть серед інших наших найближчих сусідів.
«Русскій мір» закінчуються не там, де просто не говорять російською, чи де не ростуть «бєрьозки» і не кричать «Тагіл». Він насправді завершується там, де починається свобода. Там, де люди поважають життя та вибір інших, гідність. Там, де поважають право на власну думку. Там, де держава існує для людини, а не «гражданін» для міліцейської держави.
Для багатьох Українців 2014 рік став катарсисом. Чимало людей у той час вперше почали задумуватись про справжню відмінність між українцями і росіянами. До того часу протягом всіх років незалежності (і без різниці Львів це чи Одеса) більшість в один голос співала пісню Бумбокса і Басти «здесь даже солнце не видно, и все равно кто решает Москва или Киев». І так, все-таки більшості було все одно. Звідси всі ці спільні «голубі огоньки» на Новий Рік, які цілком і повністю вписувалися в бачення світу українським Homo Sovieticus.
Здавалось б, нове покоління уже пройшло через війну: бойову, економічну та війну сенсів. Символи, ідентичність та вектор розвитку мали би бути для нас, за замовчуванням, зрозумілими та однозначними. Адже в нашому контексті з Кримом та Донбасом відсутність українських особливостей та символів, на жаль, автоматично означає наявність російських. І якщо ми перестанемо розбудовувати та оберігати українську ідентичність, матимемо російську — привезену на танках з лозунгами, які усі нам до болю відомі.
Шкода, звичайно, що багато хто, прочитаючи цей текст за 15 хвилин, забуде ці слова і піде танцювати під дешеву російську попсу, або дивитись «Поліцейського з Рубльовки».
Проте будуть і ті, хто, можливо, ще раз задумається щодо своєї ідентичності та свого інформаційного простору.
З Днем Незалежності!
