Нещодавно подорожуючи з друзями Грецією, зайшла розмова про спортивні машини. Говорили про ставлення до швидкості, до марок авто, згадували, що в Італії є компанії, які можуть організувати «перегони» на орендованих Ferrari, Lambo і т.д.
Хтось із захопленням відгукувався, хтось — іронічно, і раптом пролунала фраза: «Ага, я б побачив, як би ти в Instagram ці машини постив».
І тут мене трохи понесло, різкості в мені хоч відбавляй (нехай пробачать мої друзі) і я по повній програмі почав свою тему: що це булшит, позерство, що це глупо постити в сторі дорогі машини та всі атрибути «багато життя», а особливо сумно і жалюгідно, коли це роблять люди, які навряд чи зможуть коли-небудь собі дозволити їх купити (не орендувати).
Я пробував пояснити, що не проти дорогих машин чи гонок. Я за цілісність. Мені зрозуміло, коли людина справді глибоко захоплюється певним видом спорту, історією команди, брендом. Розуміє та розділяє їх цінності, і такими постами асоціює себе з цим. Однак в мене хронічне несприйняття, коли люди постять такі атрибути, щоб зімітувати успішний успіх і вразити інших. (Писав на цю тему тут)
Це тема, на яку можна довго сперечатись. Кожному своє. Можливо, деколи така імітація («Fake it till you make it») допомагає зрозуміти, чи ти справді цього хочеш. У цілому, можливо/мабуть, я надто радикальний до цього, бо, як показує практика, такий контент, навпаки, заходить людям. Але, як то кажуть, нічого не можу і не збираюсь з цим робити.
Повертаючись до розмови: поговорили ще трохи, посперечались і проїхали… як цю тему, так і ще пару сотень кілометрів Грецією.
І ось уже вдома ця розмова знову виникла в моїй голові. Я почав думати про причини, що спонукають людей до масового видавання бажаного за дійсне, до всіх цих лакшері постів з орендованого багатого життя. Дійшов у роздумах до питань сприйняття світу, емоцій і зрештою — розуміння щастя.
І зрозумів, що існує два види щастя.
• Щастя на основі короткотермінових хороших емоцій (Soft Happiness)
• Щастя на основі цінностей (Hard Happiness)
Щастя на основі короткотермінових хороших емоцій — це якраз про поїздку на орендованій Lambo і ефект поста з фото в ній. Це про короткотривалі приємні відчуття, на кшталт: поїздка на Lambo, смачний обід, масаж, класний фільм, алкоголь і т.д. Це стимулює почуватись добре, але ми істоти, яких природа наділила свідомістю, і вона постійно вимагає пошуку сенсів. Із Soft Happiness неможливо до кінця задовольнити потребу в сенсі. Тому ми часто почуваємося морально спустошеними після класної п’янки, занадто калорійної іжі і т.п.
Після короткої перерви ми знову женемося за гострими та приємними емоціями. Іронія в тому, що з кожним новим пошуком, хочеться більшої дози цього щастя. Звідси всі ці людські бажання: більше, швидше, дорожче. А з кожним пошуком усе більше шансів розчаруватись і впасти у відчай.
Щастя на основі цінностей. Точніше, щастя на основі реалізації власних цінностей. Воно може тривати роками. Ціннісне щастя — це внутрішнє відчуття спокою та цілісності, яке люди відчувають, коли розуміють: їхнє життя має сенс, а в тому, що вони роблять, цей сенс і проявляється. До Hard Happiness набагато важче добратись, оскільки спочатку, як мінімум, треба розібратись, що саме є твоїми цінностями і сенсом, і які дії потрібні, щоб їх реалізовувати в довготривалій перспективі.
Потрібні відповіді на запитання до себе, а для багатьох вони незручні, тому цей вид щастя є набагато рідкіснішим. Більше того, його відчуття може супроводжуватись неприємними емоціями. Наприклад, для спортсмена дорога до перемог завжди йде через біль рутинних тренувань — в них зони росту, які допомагають перемагати.
Коли вчишся відчувати щастя на основі цінностей, ти менш залежний від постійної потреби в потоці приємних відчуттів, тому що реалізація цінностей дає базове відчуття, що твоє життя має сенс.
Для людей ці два види щастя є необхідними. Вони наповнюють нас емоціями, інколи доповнюють чи підміняють один одного, але, на мою думку, розподіл повинен бути зміщений у сторону пошуку щастя на основі цінностей.
